Ілюзії в житті?

Коли ти дитина, то ще все більш менш. За тебе трохи вирішують як жити, а трохи не вирішують і… по барабану. Ти живеш і не переймаєшся, що там у тому світі як і до чого.
Складний період. Саме у дитинстві наша свідомість “вивчає” правила поведінки і цього життя взагалі. Грубо кажучи, світ навчає як треба жити і, що найгірше, одразу прививає ті кліше – як бути успішним, як бути любимим, як бути!
Кажуть, бувають кризи середнього віку. А кризи молодого віку бувають? Здається у мене щось таке..)
Жив собі, жив. І так якось не помітно перейняв оті правила. До слова, вважаю їх дуже ілюзорними. Тобто, наприклад, якщо казати “люблю”, але під цим розуміти використання один одного – то нафіг таке треба?? Саме гірше, що свідомість так забита, що навіть не усвідомлюєш підміну цих понять. Наче живеш, щиро віриш що все так і має бути. Бо – ну гляньте ж навколо! Так всі живуть, а, отже, так має бути!… Чи ось тут саме слід ставити знак “?” ? “Так має бути!” чи “Так хіба має бути?”
Певний час назад я вважав, що це ствердження, тепер же розумію наскільки я обманувся і думаю, що варто подумати над таким запитанням.