Одна історія кохання

Колись давніше, ще коли не було цього блогу і навіть думок про нього я написав одну історію. Тоді я частенько зависав на Студентському форумі. А отже не дивно, що саме там свою love-story я і опублікував. Сьогодні просто передруковую її сюди. Як пам’ять. Пам’ять про ось таку мою творчість. Спогад з 5 березня 2005 року. 🙂
А ще публікую щоб не загубилось. Там її не знайде вже мабуть ніхто, хіба “матьорі старожили”. А тут ще прочитають нові люди. Сподіваюсь, вам сподобається. Читайте і залишайте свої відгуки у коментарях. 😉

Годинник показував 6:40. Проте сьогодні був вихідний, тому на роботу йти не потрібно. А після вчорашнього нікуди йти й нехочеться…

Він частенько зустрічався з друзями. Минулого тижня “відтягувались” грою у більярд. Вчора шкільний товариш зі своєю дівчиною “потягли” його на каток. Його життя – верениця запланованих і випадкових подій. Але межа між цими подіями така тонка, а може й зовсім відсутня. Невідомо коли одне перетікає в інше – як, наприклад, сталось вчора.
Навкруги люди ковзали по льду – кожен в своє задоволення. Він робив те саме. Якоїсь миті вони випадково зустрілись поглядом. Наче вічність тривала ця мить. Він відчув ніби в середині щось змінилось. Дуже дивне відчуття, адже це лише випадковий погляд. А може не такий вже й випадковий? Може він чекав подібного і от прийшла мить і це сталось. Хвилюючий погляд. До того ж, інтуїція підказувала, що погляд змусив схвилюватись і її також.
А тим часом реальність і не думала завмирати. Ця мить тривала зовсім не вічність, як би кому цього не хотілось, – через декілька секунд він лежав у кучугурі снігу і відчайдушно намагався зрозуміти що ж сталось. Реальність вперто не спішила давати відповідь на нові запитання. Або ж це мрії не хотіли ділитись місцем у його свідомості.
Отож він лежав в снігу і збирався з думками. В цю мить десь недосяжно і близько водночас почувся лагідний дівочий голос:
– З вами все гаразд?! – він перевів погляд на її збентежене лице – Ви так падали у сніг! – о ці глибокі очі…
– До того ж так кумедно…- додала вона, – …вибачте – і зашарілась.
Наступила пауза. Він зачаровано вдивлявся у контури її обличчя. Непідробні нотки стурбованості промайнули у її виразі – бігло оглянувши його вона пересвідчилась що з ним все гаразд і полегшено зітхнула.
– Об кохання можна розбитись – іронічно зауважив він.
– Пробачте, що?
– Незважайте, це лише думки вслух…
– Треба добре потренуватись, хоча б, стояти на ковзанах, перш ніж виходити на “великий” лід – з посмішкою зауважила вона.
Вони дивились одне на одного.
– Знав би про таку пригоду – захопив би подушку – іронічно зауважив він. Обоє розсміялись.
Щось приваблювало її у ньому. Може його безпосередність, чи щирість, чи ще щось. Це “щось” заставляло її розмовляти і жартувати із зовсім незнайомим хлопцем. Якась шалена симпатія стримувала її щоб не піти геть. Тим часом він встав і обтрусив сніг. Наступної миті було: “Мене звати…” і потиск рук. Ще через годину вони сиділи в кафе і,приємно розмовляючи, попивали каву. Цим вечір не закінчився…
Годинник показував “8:40″. Вона прокинулась і побачила на подушці поруч квітку. А з кухні доносилось його радісне мугикання…”

Вот решил я дом построить. Деревянный, натуральный из брусьев. И еще, говорю, давайте построим баню. Это ведь здорово то как, правда? На том и порешили.

Сім’я і гроші

Сім’я і гроші

Банероманія-січень!

Банероманія-січень!

Новіший допис

There are 2 comments

  1. Psiho

    Найбільше мені подобається тут хеппі-енд. 🙂 Бо більшість лав-сторі чомусь із сумним закінченням. А так не цікаво)

Надіслати коментар